Рожева трояндо,
пишноквітий цвіт,
зацвіла так рано,
розкажи мені,
як, рожевоквіта,
у саду зросла,
звідки узялася
молода краса?
“У саду весною
садили мене
та довго возили,
а зростала де?
Там був пишнорослих
величенький сад,
та жодна не квітла,
тільки цвів фасад.
А мене узяли
з рідної землі
та і заховали
в щільні коробки,
а ще обмотали
корені мої,
як же жити далі
троянді у ній?”
Стелилась дорога
дальня від саду,
хтось приймав коробку,
не бачив красу,
та краси не було,
тільки стебло й ще
колючка зелена,
корінь ще росте.
“Та одного разу
вийняли мене
з пакувань біленьких
і носили вдень,
садили у землю
рано-навесні,
щоб росла-зростала
у щасливі дні.”
І ось тепер літо,
ранняя роса,
дощі були й сонце,
корінням зросла
і став на троянді
виростати лист,
і щебече пташок,
гарний в нього хист.
“Мене доглядають
і женуть бур’ян,
під корінням добрий
добрива був джбан
і тепер зросту я
у тому саду,
де мене цінують
і мою красу.”
Виростай, трояндо,
рожевенький цвіт,
нехай перехожим
шлеш краси привіт
і хай милий пташок
стане прилітать,
піснею дзвінкою
тебе чарувать.
А як хмари зронять
дощики рясні,
сушить ясне сонце
ніжні пелюстки,
похитає вітер,
заспіває птах,
розквітай, трояндо,
а із нею сад!
23.06.2017.
Фотографія автора.
