Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: ptaha: Про Антося й коня (міфи - дітям) - ВІРШ

У Антосевого діда, що живе собі в селі, Працьовитий і сумирний коник є по кличці Грім. Має гриву гарну, пишну, любить цукор і малят. Будить вранці сонну тишу – кличе ржанням дідуся. А в очах коня вологих оксамитом стелить сум. - Чи, бува, не хворий коник? – каже хлопчик дідусю. - Справа в іншому, Антосю, розкажу, коли вже просиш. У часи старі, прадавні бог війни – могутній Тур – Від кочовиків навали вирішив створить межу – Земляні вали високі. Хто ж їх буде насипать? Українці впали в око. Наказав їм Тур узять Сани (а було те влітку!) й землю навозити швидко. Що ж пани (так плем’я звалось)? Нагорнули свій кордон, Далі ж сипать відмовлялись. Спалахнув від гніву бог Слово чарівне промовив – не залишилось нікого Від панів, натомість коні заіржали на припоні. Їх він і запряг у сани. Подивилась Коляда На таке страшне знущання – й з неба колесо дала. З того часу в українців кінь – найкращий в світі друг: Топче у бою чужинців з козаками, і у плуг Дозволя себе впрягати, землю краще щоб зорати. Хлопчик коника обняв. Дідусеві ж так сказав: - Залишусь у Вас на літо, буду Грома я глядіти. А як навчите, то й сіна наготую на всю зиму. Коник раптом заіржав. Може, дякую, сказав?