Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Відочка Вансель: Маля-чаклунка (казочка Любочці Ігнатовій на завтра) - ВІРШ

Давно,давно,у сотому N році, Коли зірки уміли розмовлять. Коли квітки на кожненькому кроці Голівоньками ще могли кивать. Давно,давно,коли усенькі пташки Крилечком стуконіли у вікно; Коли зайшли на чай,а потім чашку Помили і поклали на сукно,- Було маля,чаклуночка маленька. Як прийде в сад,то гілочки сухі Розпустять квіт,травиночка слабенька Так шелестить,що чують і глухі. Хтось захворів-торкнеться і злікує, Сумного бачить-звеселить до сліз. -Вона страшна!Маленька,а чаклує! Вели селом спалити її в ліс. -Та в чім її вина?-суддя питає. -Вона чаклунка!Спалимо і все! Вона в долонях зорі всі тримає! -Та ж я суддя!..-і мантію трясе. -Та чим таким ще всім вам завинила? -Ось без роботи лікар котрий рік! Дітей до ночі на ставку томила! Бо риби розмовляли!Чоловік Прийшов додому сивий!Налякали! З тих пір не розмовляє,а мовчить. А потім його діти засміяли, Тепер вже бідний нічкою не спить! -Та в чім її вина?! -Ось вчора знову Корова захворіла.Це маля Присіло й зліквало!Я розмову Цю чула аж до ранку!Скрипаля Заставило так грати,що два тижні Не можна було в полі покосить! Так зацвіли у цьому році вишні, Що неможливо в хату доносить! Із дерева одного всі зривали, А вишень тільки більшає щораз! Та хай би всі ті вишні повсихали, Бо люду стільки збіглося до нас! -Та де вина?! -А ви не зрозуміли?! Вона ще й хліб бідненьким роздає!? Бідняк не просить! -Чи ви подуріли?! І мантію суддя їй віддає. Бере маля цю мантію,кидає, Перетворила в золото... -Беріть... Сама тихенько Янголом злітає, Щоб повернутись через N століть...