А у вікні, немов рідня, мені щодня
крилом махає пташеня,
Воно одно, сумне воно,
клює насипане пшоно.
Насипав я, чужа сім'я,
і не його, і не моя...
Проходить мить, душа щемить,
воно від мене не летить.
І так щодня, чужа рідня,
торкає серце пташеня,
В вікні і далі образ є,
і пташеня уже моє...
