Росла кульбабка при доріжці –
Красуня на тоненькій ніжці.
Яскраво–жовте личко мала,
Та дуже часто сумувала.
Бо ж навкруги лише травичка,
А їй хотілось мать сестричку.
Щоб разом їх вітрець гойдав,
Щоб дощик з хмарки поливав.
Щоб гріло сонечко, а дітки
Раділи б їм – весняним квіткам.
Та сплинув час і, що сказати,
Кульбабку ту вже не впізнати.
Нема вже жовтенького личка,
Насупились біленькі щічки.
Дмухнув вітрець і геть не стало
Кульбабки, що сама зростала.
Та не сумуйте, любі дітки
Зросте насіннячко, і квітки
Знов з’являться отут в травичці
І кожній буде по сестричці.
