Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Анатолій Білий: Місто Березнегувате - ВІРШ

* * * Холод вовком лютим, сірим Ікло інеєве шкірить, Заплітає з Димом пальці В розкошуючому вальсі, Часом Холодова шерсть Побіліє, бідна, ще й! Так лютує сірий Холод, Виє у дворах навколо… У садах і на городах, У козацьких нагородах, У музеях-колізеях, У хатині, де я… Де ж я? * * * Сіра шибка- сіра вата Хати. Березнегувате. Ніч пов'язує торбину- Тулить матір і дитину, Що забилися до хати В місто Березнегувате. - Ще ми тут не ночували!- Говорили-бідували Донька з матір'ю. - Були- Били в шахті постоли… Забрели в Кривий-бо Ріг! О, тоді не чули ніг! Шахта- ранить стопи страшно: Ні травинки, ні комашки!... Правда, славні кольори- Золоті, як ми, копри, Крицеві проходи-ходи,… Синя іскра прохолоди… Це не те, що сірувате Місто Березнегувате!... * * * Донька матері- Весна- Посміхалася, сумна. Тиць та тиць- до Сонця-мами Пролісковими руками… Як прокинулися люди: В цьому місті всюди (всюди!) В голій сірості садів Первоцвітів хор білів. Сірувату сіру вату Всі палили… В кожну хату Сходив Березень, як тато Міста Березнегувате. А Весна під руку з ним У кожненький сірий дім! Що це? Січень се мете? Це йому що, СМТ?! Навіть Лютий знає свято: Місто Березнегувате!- І сміється в сиві вуса: - Ось я, брате, розберуся! Вже навколо березнево… Березнегувате небо…