Сонця проміння вдарило ясно, спостерігаю картину прекрасну.
Сиджу якось раз під кущем я принишкло
І раптом дивлюсь пробігає тут мишка.
Я за хвостик її хап, а вона мов той черв’як
Покрутилась і в будяк до своїх прудких малят.
Я тихенько підкрадаюсь, пильно в нірку задивляюсь,
А вона там мишенят всіх шикує дружно в ряд.
Тому хвостик піднімає, тому вушка поправляє,
Тому лапку в бік кладе, геть нікого не мине.
А одному, що чорненький, сипле сім зернят у жменьку,
Хлопчик радісний такий, бо не звичний був малий.
Я дивлюсь все поглядаю, ні секунди не втрачаю,
А тим часом у хатинці всі мишата, як ординці,
На коней всі повзбирались, до атаки готувались.
Три, чотири, гей до бою, крикнув старший з булавою.
Ну не те, що булава, гарна палиця була.
Вміло в ігри вони грали, маму мишку забавляли.
Отакі от чудеса в заростях від будяка.
