Школо, першого вересня
Ти вітаєш все нових дітлахів.
Школо, моя нерозквітла поезія,
Тиха дума сонячних днів.
Ти тонула в зеленім дворі,
В гучномовець скликала дітей,
Хвилювання й тривогу дарувала мені,
І ми йшли до відкритих дверей.
Ми стояли на сходах в життя,
Нас чекала схвильована днина,
Люба школо, навіки твоя
Я, мрійлива дитина.
Ми маленькими кроками йшли
В невідоме майбутнє,
Квітів букети несли
І чекали на щось незабутнє.
Прийняла ти нас до обіймів,
Ти сумлінно навчала нас жить.
Перші дзвоники нас ждали осінні,
І ми вчились Вкраїну любить.
Коридорами школи спішили,
Нас чекав незбагненний урок,
Головного в житті ми навчились -
Підганяв нас веселий дзвінок.
10 років пробігло поволі,
І тепер ми вже не дітлахи,
І вклоняємось рідній ми школі,
Ми навіки будем жити в тобі.
І ми підем новими шляхами
У життєві простори складні,
Та назавжди збережемо ми пам'ять
Про шкільні - найкращі роки.
Наша школа найкраща у світі,
Серце рветься до тебе щодня.
Знову несу тобі квіти, -
Я, твоє щиросердне дитя.
Шепочуть каштани у тиші,
Віє свіжістю, осінь проймає,
До себе школа нас кличе,
А серце сумує й благає...
2008 р.
