Я сміюся до сліз, через посмішку плачу,
Хочу взяти до рук ту примхливу удачу.
Хоч до світла тягнусь, та обожнюю тишу —
Мельпомену свою, мабуть, вже не полишу…
Я шукаю між зір своє власне світило —
Оріон наливає в душу творчості силу.
Заховаю свій біль під завісою сміху,
Я тримаюсь, щоб він не зірвав мені стріху…
