Вже пішла в тумани сиві осінь,
А зима по снігу ходить боса.
Рік старий до фінішу спішить —
Не усім вдалося в нім дожить…
Ще один страшний, болючий рік —
Море сліз, і крові, і смертей.
Знов перед очима чоловік,
Який втратив всіх своїх дітей.
Колиса найменшого в труні —
Білій, наче цей холодний сніг…
Лиш почавши, зупинились дні,
Впавши болем батькові до ніг.
Був будинок — в нім текло життя,
А тепер там вирва і пітьма.
Мама: «Доню… донечку… дитя…» —
Мертва мертву міцно обійма.
Де ми сил берем, щоб далі жить?
Як свідомість наша нас тримає?
Господи, як же душа болить…
Чи кінець це пекло таки має?
Рік до фінішу свого квапливо йде.
Ми живемо вірою у завтра:
Що обитель зла таки впаде
І очистить світ цей правди ватра.