Колись доля з’єднала нас у миті,
Щоб розділяти світло сонця у житті.
Здавалось, я завжди належу тобі,
Ти — віддзеркалення кращого у мені.
Я казала: я ніколи нікому тебе не віддам
— І навіть небесам.
Я ніколи тебе не віддам.
Меч біди відкрив рану в душі,
На уламки розбивається серце мені,
Вічні небеса забрали тебе собі,
Лишився тільки на фото спогад твій.
Я казала: я ніколи нікому тебе не віддам
— І навіть небесам.
Я ніколи тебе не віддам.
Я засинатиму назустріч тобі,
Поки сльози небес стікають по вікні,
Щоб бути з тобою хоч у вісні.
Я настільки спустошена на цій Землі.
Я казала: я ніколи нікому тебе не віддам
— І навіть небесам.
Я ніколи тебе не віддам.