Він , як матір любив Україну,
І присвячував її свої пісні.
В своїм серці зростив яворину,
Щоб до неї злітались солов'ї.
Згорів зорею у жертовнім вогні
Закрив навік свої уста і очі.
Написав молитву - сповідь пісні,
Україні свої слова пророчі.
Любив Україну , до болю ,до сліз ,
ніс свою пречисту любов на вівтар .
Залишив заповіт нам і свій - девіз -
**Єднайтесь, як вчив нас великий кобзар**
Красень явір поміж дубів зростав
Закохав він у себе цвіт калину.
Золотий голос Господь йому дав,
Щоб будив від сну усю Україну.
До останнього подиху життя,
Дарував на сцені пісню - народу.
Залишив духовні скарби для дитя,
Щоб із джерела пити чисту воду.
Залишив у нашій душі свій слід
Пісню, у якої золотий голос.
Єднав увесь наш український рід,
І сіяв зерно правди , щоб зрів колос .
Він тримав небо на своїх плечах,
Піснею загоював рани землі.
Оспівував її красу в піснях,-
Щоб щастя несли у наш дім журавлі.
Білим голубом злетів в небеса,
В небесну оселю в заметіль зими.
На жертовну плаху віддав життя ,
Щоб в квітучій Україні жили ми.
Його голос дзвінкий наче кришталь,
Пісня свята - незабутня, магічна.
Життя, як сон пролетіло на жаль,-
В наших серцях він буде жити вічно.
