Вітром надуло вмить спогади давні,
Серед опалого листя й трави,
Біля відкритих дверей на терасі,
В жовтій хустині з’явилася ти.
Може шукаєш своє тепле крісло,
Чи вже не гріє накинута шаль?
Листям на сходах здається затісно,
Збившись до купи, вони йдуть у вальс.
Чом мила, ти, мовчазливо застигла,
Кінчики хустки стискаєш руці…
Боже, яка ж ти у мене красива,
З ніжним цілунком на шиї й плечі.
Боже, яка ж ти чарівна красуня,
Русе волосся бентежить мене,
Знову шепочу: Люблю, і відлуння,
В сад, із тераси слова віднесе.
Лист до листочка, з горіху і вишні,
З яблуні, з груші і навіть хурми,
Вальс свій танцюють в осінньому ритмі…
Тільки завмерла мов статуя ти.
Вийди із задуму, стань біля мене,
Дай скину шаль і укутаю в плед,
Хочеш зігрію тебе моя леле,
Вуст доторкнувшись солодких, як мед.
