Нічого не треба. Лиш хочеться...спати....
Коли не дзизчить над будинком шахед,
Коли не роздовбують кабами хати,
Без пострілів, вибухів, свисту ракет.
Коли...просто спиш. А не ніч в телефоні,
Завмерши всім тілом, читаєш - куди...
Вистрибує серце, холонуть долоні...
А зранку - як привид - вставай та іди.
Чи є в тебе дім, чи немає вже дому...
Чи плечі ще зможуть той хрест донести, -
На жаль, не цікаво в цім світі нікому.
У тебе є ти. І лишень тільки ти...
Яна Сілецька-Васильєва,
Жовтень, 2025 р.
