В саду так тихо та один листок,
Ніс чутний трепет, на тонкій гілці,
Йому б напевно летіть до зірок,
Закохано посміхнутись нічці.
Бо тут не чує, що їй гомонить,
В словах тремтіння, як серцебиття,
Він точно знає, це остання мить,
Можливо прийме його почуття.
Пізно народжений на світ, на жаль,
Молода гілка, душевно дбала,
Як про дитя. Відводила печаль,
Тож колискову, в сон заспівала.
Осіння злива з градом у змові,
Виконувала міссію свою,
Все оголила в сонній діброві,
Й непрохано сміялася в саду.
Один лиш він лишився у борні,
Бажав утриматись, на останок,
Хтів дивній ночі читати вірші,
Все про любов, а там най ранок…
Мабуть вже вирішить і його долю.
02.12.25 р
Чудовий вірш, життєвий! Один лиш він лишився у борні,
Бажав утриматись, на останок,
Хтів дивній ночі читати вірші,
Все про любов, а там най ранок…Сильно сказано!
Один лиш він лишився у борні,
