Вона вже більша не твоя
(Твоєю й не була ніколи).
По стежках бувшого життя
Ти ніби бігаєш по колу.
Прийми, що ти вже став ніким;
Їй набагато легше, друже.
Тепер — ти лиш аморфний дим,
Який немов мотузка душить.
Змирись — ти упустив свій шанс,
Зів'яли обіцянок квіти,
А ваш зіпсований романс
Розвіяв полем сніжним вітер.
Біжи минулому вдогін,
Де серце щемлять заметілі.
А поруч з нею саме Він,
Вона ж — по-справжньому щаслива.
17.08.2023/06.12.2025
© Валерія Кропівна
Переклад власного твору
https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991536
