Розчинитися у часі, розчинитися в теплі..
Де у розмаїтті твого сліду далебі мені
відчути глибокий сенс, миттєвостей життя.
Коли зі мною ти була така сонячно-безмежна.
Ясочко моя, ти моя протилежність -
моя невпинна залежність!
Проводиться рукою те що було за стіною,
те що було і звалося покоєм нашої кімнати.
Тулишся чолом до опалих стін,
із середини рве нестримний рик,
щоб зникли сльози..
Вочевидь я забув..
.. неосяжні ці обрії твої для мене такі довершені.
Пестить дотик мій по оголених стегнах твоїх,
пориває в забуття
там де ключ мого одвічного тепла
до твого серця! А чи озветься?
В усмішці твоїй хапаю диво
і так кмітливо, - не забув!
Ще дужче притиснув тебе до себе.
Потайки від всіх ми плекаємо свою мить кохання,
чи не востаннє?
І ти зі мною ще, зостанься не жали у печаль!
Я же нескінчено добився побачитися знов:
де досі ти ще чекаєш мене,
де досі живе ще наша любов.
..а тут фундаменту нема стояти над проваллям..
Сповзаю на коліна через свою безпорадність.
Не хочу жити без тебе!
Нетерпляче мене ломлять голоті стелі,
зриває дах.
Зачинити цей гамір, у собі, як?! -
коли сум'яття у душі!
І знищені захисні бар'єри.
Усвідомлення нема того, що тебе нема..
Як не в собі не в тій особі я, поволі божеволію.
Зникаєш.. ,так? На кого ти мене лишаєш?
На самого себе? Вщент розбитий горем,
не притлумивши біль, безталання бере своє..
Вітає порожнеча і моя занапащена
втеча в самого себе.
Кидає у пазури розрухи мої нетямущі муки.
У келихи скляного бога увірвавши віри,
спитися і пуститися на дно у зневірі.
Щоби трохи вщухла жура,
що засіла глибоко в грудях.
Пече невблаганно..Через докори..
Що тримаючи злість у собі,
відпустити ніяк не взмозі..
Тебе - сонце моє!
За світлими днями — скривджені ночі.
За що це? Відповіді нема..
Хилиться верба при дорозі самотня одна.
І саме тоді водночасі наша зустріч відбулася
на небі.. Бо тіло на землі не прикрите,
очі дивляться вгору до Нього..
Моя одна обрана в житті для мене.
Якби я міг інакше?
У спробі щастя знайти з тобою?
Пояснення важкі в останній розмові.
І твоє:
не наражайся, прошу тебе!
Моє життя ти все для мене!
Зачепилися ми ..
Кажеш так - як нещадний шквал,
і я не маю серця.
На що мушу перекласти все це?
Провини своєї не знаю, а маю?
Заганяти себе в праві ми,
бо нестримно любили ми,
Хотіли бути щасливими.
Зачекай мене ще трошки.
У примарному раю
тебе я там знайду!
