Давай, ми помріємо в цей диво-лагідний вечір,
Коли всі закохані душі дарують любов…
Коли при обіймах тремтіння породжують шепіт,
І погляди кажуть без слів розганяючи кров…
Близенько присядь і відчуй всі приховані сплески,
Усі почуття промовляють як ті ручаї.
У вечір таємний кохання плете арабески…
Давай, ми помріємо… буде між нас візаві…
Усе закарбується, пам'ять в кишеньку положить –
Всі мрії, чуття, коли поруч ми завжди удвох,
У мріях мовчали до ніжних «мурашок» на ложі,
Давай цього вечора підемо опліч уздовж…
Кохання справжнісіньке в душах окрилених нині…
Його відчуваю я шкірою в думах нічних,
За тисячу миль де самотність примарою плине,
Мінорний мотив відчувається у буднях гірких.
PS - Давай ми помріємо ... раптом - всі мрії здійсняться ...
03.12.2025 за мотивами 09.02.2017
