Ні, не побачиш мене на колінах,
З горя заплакану в лапах війни.
Навчилися жити вже на руїнах,
Серцем тримати суцвіття весни.
Вміємо спати одним тільки оком,
Дихати також, як хата в диму.
Кожному з нас війна стала уроком,
Виклик новий її ще раз вдихну.
І поміж хмарами темного неба,
Там де загрози, як кігті шкребуть,
Незримо пройдусь над бритвою леза,
В час коли місяць освітлює путь.
