Море слів. У ньому
Потопаю я
В світі цім земному
І уся сім’я
Людська, бо вживає
Кожен з нас слова,
Ними називає
Все, що відчува,
Дума, бачить, чує,
Все, що в світі цім
Є, живе, існує,
Що було у нім,
І усе, що буде,
Певне слово теж,
Звісно, що здобуде
З часом, та не те ж,
А нове. Злічити
Слів не вийде, ні.
Можна уявити
Це лиш чи вві сні
Вздріти. Слів у мові –
Наче зір нічних.
Є у кожнім слові
Значення. У них
Кілька їх буває
І одне бува.
Той, хто заглядає
У словник, вжива
Правильно їх, знає
Їхні зміст і суть,
Що у них вкладає,
Що вони несуть.
Мова – це скарбниця,
А скарби – слова.
Наче чрівниця,
Нам їх відкрива
Мова. Ми лиш вчити
Маємо її
Всі і залучити
Цим же до сім’ї
Власної слова ті,
Що в пригоді стать
Можуть і у хаті,
Й на роботі. Знать
Будемо й вживати
Їх усіх як слід,
То і будем мати
Ми солодкий плід
З них і смакувати
Будемо ми ним,
Доки прямувати
Шляхом життьовим
Будемо і вчити
Мову повсякчас,
А також робити
Так, як слід. У нас
Мова не такая,
Як в тварин, птахів.
Мова ж бо людская
Дум і почуттів
Дзеркалом є, має
Також ті слова,
Що в собі тримає,
Що їх ужива
Кожная людина,
Чує і чита,
Пише… Батьківщина
В нас одна і та
Мова, що усюди
В нас весь час луна,
Тою, що всі люди
Мовлять, теж одна
Рідна так, як ненька,
Що родила нас.
Кількість чималенька
В мові слів й весь час
Збільшується й буде
Більшати вона,
Доки будуть люди.
Мова нас єдна
В темную годину
І у світлий час –
Кожную людину,
Тобто всіх же нас.
Адже володієм
Всі ми нею. Ми
Говорити вмієм,
Бо звемось людьми,
Хоч говорять файно
Звірі й птиці, та
Мова в них, звичайно,
Зовсім аж не та,
Як людська, що ллється
З уст, немов ріка,
Доки серце б’ється
І душа чутка
В тілі, доки диха
Кожен з нас на цім
Світі, доки стиха
І неждано в нім
Тіло не покине
Враз душа, яка
В інший світ полине,
Мова ж, мов ріка,
Буде й литись далі
Всюди і зусюд
В радості й печалі,
Доки буде люд.
Євген Ковальчук, 23. 11. 2021
