Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Олександр Обрій: СОНЦЕ СКІФА - ВІРШ

Ниви мчали під вершником й попід конем, бронзовіли вгорі понад ними ребра й вим'я корови, підсвічені днем, і сріблилася зорями спина. Та уперто не брався коров'ячий сон, впились в небо півмісяцем роги: вершник з'явиться – стріне його молоком, щезне – знов виглядає з дороги. Так минали віки, а корова і степ все вояку чекали обоє. Й вік за віком новий зголоднілий аскет повертався до вимені з бою. Сонце гріло терпляче вояку й коня. Зорі в сон проводжали піснями. Світ по колу крутився і біг не спиняв між походами, вим'ям і снами. Кінь без вершника якось вернувся з боїв. Покотилися сльози в корови. Загучали тоді сурми суму її і світанок плачем розпороли. Не журись, годівнице, дійницям твоїм довго в сиротах не порожніти! Вершник зіркою сяє мільйонам створінь, замість нього ж – прийдуть його діти. Із сонцями ранковими замість ікон на чубах, на щоках і на конях будуть жадібно пити твоє молоко, кожен всміхнений, дужий, мов сонях. Вечір бронзою вершника в полі залляв. На чолі – стигле сонце-корона. Мов з ікони зійшли воїн, коник, земля, місяць, зорі, і вим'я, й корова. © Сашко Обрій. 15.03.24