Остання грушка, зірвана вітрами,
упала на вечірній тротуар.
О, скільки у падінні цьому драми,
пустих ілюзій і жаских примар!..
Нектар солодкий цвіркнув на бруківку -
ото й усе, зневолена жага.
Іще одну задмухано жарівку,
розтопче байдуже чиясь нога.
І в сяйві ліхтарів ця горе-драма
безрадно добігатиме кінця.
Остання грушка, крайнім болем рвана,
сльозу останню витре з камінця.
На ранок позлітаються ворони.
А, може, ненаситні голуби.
І невість її душечку огрне,
не залишивши жодного "якби".
А потім - дощ, а потім - снігу стружка.
Забуде гілля про недавній трем...
Та ще до ранку ця остання грушка
намріється про грушевий едем.
17.11.25 р.
