Він колихав свою дитину,
співав тихенько: "Спи, мій сину".
Ой люлі-люлі, янголятко,
спи на руках у свого татка.
Рожеві щічки, ясні очка —
солодких снів тобі, синочку.
Тривожна ніч, за нею ранок,
та безутішним став світанок.
Три довгі дні, ще довші ночі —
як морок запорошив очі.
Чекав, молився, заклинав...
Віддав би душу, серце, тіло —
та чуду бути не судилось.
Порошив сніг, звивався вітер,
підспівував тієї миті:
"Ой люлі-люлі, янголятко,
спи на руках у свого татка..."
Закриті очі, бліді щічки,
труна маленька — біле вічко.
