Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Олександр Обрій: КОМА - ВІРШ

Задовільнити комизливу кому ще не вдалося донині нікому. Об закарлючку, мінливу, зникому, кожен зі школи набив ще оскому. То понапічкують ком, до огиди, то улаштовують акт комоциду. Кличуть її через раз, на свята лиш, щоби на лайку їй ком не зосталось. Зради з крапками, коханець-апостроф, – словом, з людьми жити комам непросто.   Голі пробіли, розпусні двокрапки. Як не накласти на себе тут ла‌пки? Втім, вже наклали лапки‌, мов кайданки, знаки питання, немов коменданти, скрізь обступили, "де кома?" – питають. Десь від біди шугонула подалі. Люди - такі уже люди... Аж нудить. Ко‌му не хочуть відчути, іуди. Правила вчити для них – та ще на‌пасть!.. Бачиш? – Беззубий, ошкірився надпис? Важко без ком йому фрази жувати. Правлять студенти бадьорі дебати: "Стратить не можна помилувать кому!" Нікуди дітись. Сказали: виконуй. Як лиш без коми наказ зрозуміти? Вчувши недобре, ховаються діти. Комо, ніколи тебе я не скривджу: ти ж бо в житті сформувала мій стрижень. Буду тебе пам'ятати до скону. В рамці повішаю, наче ікону. Безліч разів рятувала мене ти там, де найближчі здали б за монети. В штучну, незатишну роботоеру гріх шкодувати на коми паперу! В сиротах точно я їх не залишу: комами вдячно заповнюю тишу... © Сашко Обрій. 06.03.24