Кого не манить місто, бо село -
Мов золотом, стрічає пшеницями,
І стежка через польове зело,
Веде завжди до двору тата й мами.
Там смуга жовтолицих соняхів,
Вклоняються так щиро й без вагання,
Там, схованка від болю і страхів,
Там нстрою й піднесення буяння.
(Там смуга біла у часи лихі,
Вітаються всі щиро й без вагання,
Там, схованка від болю і страхів,
Там настрою й піднесення буяння.)
І це не примха, бо моє село -
Черпає силу із землі та неба,
Бо пам’ятає, що колись було,
Яка у кого є тепер потреба…
Спитає хтось: «У чому суть життя?»
Тому скажу: «Отут - моя криниця,
Як не плелося б долі вишиття,
Лиш в рідному краю ти знадобишся!»
16.11.2025
