Пече, болить, тремтить,
Душа душі в цім світі помагає.
Чому ж стається лихо в таку мить?
Де світ життя прекрасне проживає?
Чому ж моя країна плаче і щемить,
Де інші, свято віруючі в Бога,
Лиш співчутливо витріщать очиць
І підуть жить, як і нічого?
Де правда, справедливість і мета?
Куди поділись справжні почуття?
Чому ми терпимо усі прокляття
За дії упереджених чорнот?
Чорноти ці усім біди бажають
І бомби свої у мій край кидають.
Та будьте ж прокляті, кати,
Вам не отримати мети.
Ми навіть з попелу повстанем,
Але свій край не віддамо
Ні вам, ні іншим, і нікому,
Хто пащу свою відкрива.
Горіти будете ви в пеклі,
Топитись у розпеченім котлі
Усі, хто має нечисть у собі,
Ідіть до дітька геть усі.
