Тож року кожного, мені, дитині,
Гак гарно пам’ятаю аж до нині,
Найпершу абрикосу у саду
Дідусь сусідський зберігав. Прийду,
Вона чека гостинцем для малої.
Дар з абрикоси під вікном старої.
Здавалася великою мені.
Ох, ніби то було в якомусь сні.
Як сонце в небі - в діда на долоні
Та абрикоса. В радості полоні
Медове диво куштувала я,
Світився дід Макар,ніби своя
Онучка рідна я була для нього,
Аж тішився старенький, бач, із того!
У спогадах я в тім дворі стою… .
Там затишно, як мабуть у раю,
Хіба тоді, дитям, я розуміла?
Вселенська то любов мені світила!
Що зігріває досі крізь роки
Велить мені, торкаючись руки,
Оте тепер Вам світло дарувати
Своїми віршами і з них зіткати
У Всесвіті той простір для людей
Цілющо-радісних своїх ідей,
Подібних дідовій тій абрикосі,
Добром що світить крізь минулі роси…
