У мить одну від спалаху до звуку
усе завмерло в зареві нічнім,
і груди розриває дикий стукіт
що не можливо стишити нічим.
Рахунок, час, дзвінки, єднання ліній
долонь дитячих в полохливім сні,
і страх за старше й менше покоління
і страх за всіх хто НАШІ взагалі.
І лють, коли країна та нікчемна
не має крихти світла у собі.
Спить, мирно спить одвічна наречена,
під плач, кричущий невимовний біль.
У мить одну серця втрачають ритм
і ненависть, немов збиває з ніг –
єднаємось для того щоб тут жити,
робити щось, триматись за СВОЇХ.
