ВТІШАЄ ДУШУ РІДНА МОВА
Я не модель із журналу Шанель,
Не демонструю я показ моди.
Господь вишліфував мою модель,
Щоб світила сонцем в час негоди.
Я романтик, люблю красу світу,
Природу, що надихає життя.
Вірші, які цвітуть наче квіти,-
Золотий голос в пісні солов'я.
Господь, це благодать - боже світло,
Всесвіт, Сонце, місяць, ясні зорі .
Гори, ліси, ріки - земне тіло,-
В океані - маяк , і на морі.
Господь, дав мені ручку і папір,
Сказав, пиши про все , що на душі.
Щоб йшла до природи, до ясних зір-
Вдень, безсонну ніч - писала вірші.
Я лиш інструмент у божих руках,
А він диктує на вушко тему.
Ловлю слово на ходу наче птах,
шукаю перли, пишу - поему.
Бува стільки ідей, за одну мить,-
Найкраще до вірша вибираю.
А буває, що джерело дзвенить,-
Як у глечик воду набираю .
А думки пливуть, як чистий ручай,
З однієї ідеї - йде інша.
Чую голос божий із небокрай,
І вплітаю віночок до вірша.
Я знаю, що не така як усі,-
В храм поезій - покликав Всевишній.
Бачу красу на квітці, у росі-
Малюю пейзаж, як цвітуть вишні.
Сиджу наче рушник вишиваю,
Хрестиком на біленькім полотні.
Сію слова зерна - квіт в маю...
Цвіте мак - на вишиванці мені.
Тоді вдягаю душу у крила,
Лечу, як птах в божий сад на розмову.
Там мені щебече пташка мила,
І втішає душу - рідна мова.
М ЧАЙКІВЧАНКА
