Скільки віршів напишу?
Не дано це знати,
Та допоки я дишу,
Буду їх писати,
Виражаючи у них
Думи й почування –
Від веселих до сумних,
А також бажання,
Мрії… Вірші їх несуть
У собі, складають
Їхню неповторну суть,
Що розповідають
Тим, хто в певний час чита
Ці мої всі вірші.
В них моя душа проста.
З них є кращі, гірші,
Та у всіх них я свою
Душу укладаю.
В них нічого не таю
Я, а викладаю
Лиш думки, якими їх
В голові тримаю.
А у ній думок своїх
Я без краю маю.
Не злічити тих думок.
Їх, напевно, стільки,
Скільки в небесах зірок,
Та я аніскільки
Не шкодую, що в мені
Всі вони присутні –
І веселі, і сумні,
Бо усі є сутні.
Кожна думка має «я»,
Що його формує.
Кожна з них, як і сім’я,
З іншими існує,
З іншими живе завжди
Та допомагає
Проявитись і з біди
Також витягає,
Вихід віднайти мені
З неї помагає
В миті ті важкі, сумні.
Й тут же добігає
Та біда свого кінця,
Більше не турбує.
Світла настає мить ця,
Що мені дарує
Щастя й інші почуття,
Та лише пресвітлі,
Що впродовж мого життя,
Начебто розквітлі
Квіти, у мені цвітуть
Гарно, буйно, пишно
Й стежкою життя ведуть
В світі, щоб затишно,
Добре, де би я не був,
Завсігди жилося,
Щоби щастя я здобув,
Щоб воно лилося
У мені, немов ріка,
Кожну неупинну
Й неповторну мить, яка
Плине. Хай людину
Кожну щастя огорне,
Вкриє, оповиє,
А не одного мене!
Серце ж хай не ниє
Більше, а, немов дитя,
Доки в грудях б’ється
Та підтримує життя,
Весело сміється!
Євген Ковальчук, 10. 11. 2021
