Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: oreol: Звучиить мій гоолос, як споовідь землі. - ВІРШ

Моя́ душа́ — мов ле́бедя бі́ле крíло, Що в по́лум’ї ро́с ранко́вих тремтíть, Вона́ не вмі́є бреха́ти й болíть, Коли́ світíть надíя і тепло́. Її́ не в’я́же зло́ чиєсь сло́во й зло́, Її́ не то́пче го́рдість, не знемагáє в мить, Вона́ шука́є спо́відь, щоб горíть, І щоб люби́ти — се́рцем, як зело́. О ле́бедю, мíй сні́жно-бі́лий дру́же, Ти зна́єш — в тíшí ка́жда кíпля ду́м, Як ві́тер в тре́взі вíдлунює у кру́жі... І щоб люби́ти — се́рцем, як зело́. О ле́бедю, мíй сні́жно-бі́лий дру́же, Ти зна́єш — в тíшí ка́жда кíпля ду́м, Як ві́тер в тре́взі вíдлунює у кру́жі... І я стою́, мов ра́нок пі́д дощу́м, І пла́чу — не́бо вíдгукнé менí, Що ти — душá моя́ у вíчній синявí. З ріки́ підні́сся го́лос — не лю́дськи́й, А ні́би го́лос вíчності і ду́ху, Що ка́же: “Ти — не ті́нь, і не забу́ха, А ли́ше і́скра ві́д вогню́ свя́тих.” Я йшов, і ле́бідь лі́г менí на шлях, Його́ очí світи́лись, мов жертви́ вогнí, І я зро́зумів — у сві́ті є вогнí, Де до́ля — вíра, а сльо́зи — як сміх. І сло́во вíри в мої́х устáх, Як пе́рша зíрка на темні́й доро́зі, Що ся́є тихо — не в словáх, а в сльо́зі. І ле́бідь ка́же: “Мо́вчи, не стра́х — То пíсня серця, де ду́ша і кро́в З’єдна́лись в пра́вді — то й зове́ться: любо́в”. І в ра́нок, де́ зорí злива́лись в ми́г, Я ви́дів — ле́бідь зро́зпустив крила́, І з не́ба ся́йво, срíбне, розлила́ Над се́рцем — мов споко́ю благíй сніг. Воно́ пливло́ у бе́змір, в бíлий круг, Де ні́ч не має́ і́мені й трево́г, І я відчу́в — не ле́бідь, а мíй Бо́г Торкну́вся сáм мене́, як ві́чний дру́г. І світ упа́в, і се́рце — мов свіча́, Згорíло, ли́шивши́ слíд любовí, Де сльо́зи — ро́са, і сло́во — трава́. І ле́бідь зли́вся з ду́шею в сна́х, І чу́в я — в то́му бе́зкраї й снагí Звучи́ть мій го́лос, як спо́відь землí.