Кавові гранула не гірчать так на язику,
Як твій поцілунок чи дотик до шкіри,
Чи, може, все разом – усе водночас.
Щось ми затіяли справу таку,
Яку не здійснити, а може, без віри
Обоє давно, тому це повз нас.
Опущені руки й погляди мимо очей.
Дошкульна осінь. Але я люблю її.
А ти любиш чи вже ні?
Вуста опускаються до рівня плечей –
Це обійми – наші обійми і нічиї.
Я тобі, а ти – мені.
Гіркота стає солодкою, але не завжди.
Ловимо себе і спиняємо в миті.
Болю нема? Болю нема.
Я поведу і ти, якщо хочеш, веди.
Втрачаєм гіркоту і стаємо відкриті.
Це все не дарма? Не дарма.
