Неймовірна сила
Душу оповила,
Надала їй крила.
І душа, мов мила
Птаха, полетіла,
Вивільнившись з тіла,
Що зробить хотіла
Вже давно. Боліла
В нім вона, страждала,
Муки зазнавала
Ті, що їй давала
Доля. Відчувала
Їх вона щоденно,
Живучи злиденно,
Хтіла ж так блаженно
Жити, достеменно.
Й ця пора настала.
Наче сніг, розтала,
Зникла вмить, пропала,
У безодню впала
Доленька лихая.
Тут же золотая
Дійсно, молодая,
Чистая, святая
Доля наступила,
Душу оповила,
Мовби оживила
Душу, пробудила.
І душа літає,
Лиха більш не має,
А лиш відчуває
Щастячко безкрає.
З ним вона й бажала
Жити. І настала
Мить ця, що чекала
З самого начала.
Євген Ковальчук, 05. 11. 2021
