Самотність безжальна, як хмара сіренька
Усюди в кімнаті туманом лежить.
Ніхто не згадає ріднесеньку неньку
В хвилини щемливі – в самотності мить.
Ніхто не розрадить у холод осінній,
Не чутно в будинку розмов голосних.
На скроні давно вже упав срібний іній,
Вуста вже давно, як сніги мовчазні.
Самотність, як кішка гуляє усюди,
Куди заманеться іде навмання.
У кожнім куточку душі знову блудить,
Удень і вночі, та тривожить зрання,
Холодним дощем поєднавшись із вітром,
Роки пролітають птахами у край –
Де зникне самотність у вічному Світлі,
Коханий єдиний, мене зустрічай…
2025
Фото автора
