Брикалась кобилка не довго,
Та, все ж непокірна лишилась...
Їй, кум* обіцяв, всього повно,
Кума* подивилася вовком.
І крила вночі відкромсала,
Та зараз без крил – нема толку!
А крила в пилюці на полці…
Сита прісним словом – дістало…
* * *
А «сало» дарма тут – усім не дають!
Стань клячою…. вмить воспоют...
* * *
- Про що ти співаєш? - Навіщо ті крила!?
Їж мало! Не хочеш? - Сопи...
- Лети мій Пегас ... тут братів нуль понині,
Ти краще - голодним проснись…
У щасті отямишся звабливим ранком,
Ти – вільний, летиш у роздол.
- Кобилка! — Коли мудрість буде початком?
- Поглянь - на горі Ореол * ...
Лежать і чекають білесенькі крила.
Твої назавжди – для Душі!
Нехай відлітає словес-ескадрилья,
Пиши ти для серця вірші!
Не вір брехунам без сумління і мови,
Вони – всі на думці собі…
Вже серце твоє – до їх слів охололо,
Від фальші їх мозок застиг.
Нехай нині «славлять» ворожу їх «мову»,
Вони – кумов`я назавжди…
Я житиму в нас – в Україні Соборній -
Без цих ворогів всі роки!
06.11.2025 за мотивами 2013-2020
Кум* - «царьок» з чужої країни
Кума* - хитра дружина «царька»
Ореол* - сяйво
©
Історія створення: - цю байку я написала ще до війни, коли була присутня на вірші ру. Вже тоді я відчувала не добре-вороже ставлення росіян до авторів з України.
тут вірш на рус.яз.
http://verhina.avtor.me/note/84724
