Моя поезіє, я – ти,
А ти – це я. Обом
Судилося ж бо нам іти
Одним життя шляхом,
Відколи я тебе зустрів,
Зустріла ти мене
З красою поетичних слів,
Мов диво чарівне.
У душу ти мою ввійшла,
В думки та почуття.
Вона в ту мить в тобі знайшла
Сенс власного життя.
Наповнила її ним ти.
Без тебе вже вона
Шляхом життя в цім світі йти
Не може і не зна,
Бо ти їй сили надаєш
Усупереч всьому,
Їх в неї, наче воду, ллєш,
Із неї всю пітьму –
Всі неприємні почуття –
Провадивши умить
В незвіданеє небуття
Навік, а не на мить.
Тебе читаю я й пишу.
Тобою я, немов
Повітрям в світі цім, дишу
І знову, й знову, й знов…
Ти всюди. Світ – ти, всі світи,
Що в всесвіті є цім.
З тобою буду я іти,
Поки на світі цім
Живу я, доки у мені
Ще серце стукотить
Цілісінькії ночі й дні,
Їх майже кожну мить.
Євген Ковальчук, 03. 11. 2021
