Із обіймів ночі вирвався світінок,
По шовкових травах, по рясній росі,
По кудлатих хвилях вибрався на ганок,
Щоб умити личко вранішній красі.
Заплете барвінок, наче тугу в коси,
Щебету дзвінкого лагідний пассаж,
Добре, що не душать холоди й морози,
Й інкрустують димом вранішній купаж.
Принесе пташина на крилятах звістку,
сором не впускати щастя на поріг,
І собі невпинно мурувати клітку,
Щоб про власну втечу, знати хтось не міг.
