Якби знав би, не питав би,
Не будив щоночі.
Де зникають рано-вранці
Твої карі очі?
Чорні брови, мов діброви,
В них я заблукаю.
Карі очі так глибокі,
В них я утопаю.
Вуста пишні, ніби вишні,
Поцілунка просять.
Пригорнусь до того місця,
Де намисто носять.
Блисне сонце крізь віконце,
Очі зеленіють.
Колір змінюють щоденно,
Це вони уміють.
Плигне вечір, як кіт з печі,
Знову очі карі,
А на плечі ляжуть коси,
Мов пшениці ярі.
Я дивлюся і молюся,
Дякуючи Богу,
Бо кохати різні очі
Маю таку змогу.
28.10.25р. Олександр Степан.
