Колись годинник скаже: «Час настав…» —
Поглине світло сонячне пітьма,
фіалки вб'є, вб'є килим буйних трав,
а скроні наші висріблить зима…
Валятиметься листя вздовж доріг,
не буде чутно пісню солов'я,
у серці запанує суму сніг…
В цю мить смурну себе спитаю я:
— Невже ось так, даремно відцвіте
краса твоя та зникне, як роса?
Чому життя твоє таке пусте?
Безжальна смерть, страшна її коса!
Не гай же часу, швидше схаменись,
в нащадках юних знову відродись!..
(березень 2017 р.)
