Мова — це не просто слова, це душа народу, його пам’ять і сила. Бережімо її, плекаємо красу, промовляймо щиро і з любов’ю!
***
Рідне cлово моє —
ти і слабкість, і сила.
Ти і сонце розпечене,
і пустота.
Ти даруєш політ
моїм раненим крилам,
у простори нові
прочиняєш врата.
Ти знаходиш мене
все частіше в безлюдді —
серед зір і рослин,
невагомості сну...
І вдихаєш вогонь
у спустошені груди,
дозволяєш узріти
прийдешню весну.
Ти зі мною ідеш
у ліси і пустелі,
у мовчання і галас,
між втіхи і мук...
І тримаєш мене
над проваллям,
як скеля…
Обіймаю тебе —
і бракує ми рук.
