Вона вміла любити жоржини,
Уміла кохати щохвилини.
Щохвилини уміла терпіти,
Та вже сил немає все вміти.
Так хотіла вона розказати,
Що не хоче так сильно кохати,
І що любить жасмин — не жоржини,
І терпіти не хоче невпинно.
Вона любить сміятись щиро —
Саме цього навчить вона сина.
Танцювати не вміє, та любить,
Що не дай їй — усе та й загубить.
І незграбна ще й трішки вона.
Та невже це її все вина?
Ні, вона лиш така, як є,
Через це вона сліз не ллє.
І не буде вона всім зручна,
Та й не хоче вже більше вона.
Більш не вміє вона — все для всіх,
Обирає лиш свій сум, свій сміх.
Тож не вміє вона так кохати,
Та й терпіння їй стільки не мати.
І хай любить жасмин, не жоржини.
Головне, що любов — без провини.
