Куля вже вкотре несеться повз касу.
Дівчинка в білому йде серед траси.
Крок навмання у дорослість із класу
З-під тернів і до зірок.
Дай мені взнати твоє воскресіння,
Де в кожному з нас загубилось спасіння,
Де кожен із нас прикидається тінню,
Як тиснути час курок.
Ми пишем собі незакінчені фрази.
Єднання сердець - це ніколи відразу.
Врятуй мене знову від зла і зарази
Ти відьма. Подібне - твій хліб.
Я знаю в колоді є краплені карти
Я сяду за стіл, хоча грати не варто.
Я встиг полюбити усі твої жарти,
Допоки я не осліп.
На зірваних нервах. Вночі на дивані.
Надмірною дозою правди в стакані
І небом, що бачив лише в калабані
Ти будеш мене навчать.
А я обіцяю, що буду слухняним.
Я також втомився від сну і омани.
У нас то вериги то знову кайдани.
Рубають як слід, з плеча.
Відчинені двері, раптові вокзали
Я сам відшукав, хоча ти не сказала.
Іди в бальній сукні крізь нетрі та зали
На зло всім твоїм ворогам.
Чим довше мовчання, тим більша розрядка.
Лиши мені спогад про вибух на згадку
Бо в наших краях не буває порядку
Так зручно німим богам.
За кілька хвилин починається п’єса
Де я - трубадур. Ти, звичайно, принцеса.
І повний аншлаг, і у захваті преса.
То ж грай, як в останній раз.
Най кожному буде по справах та вірі.
Мороз, як гадюка сповзає по шкірі
І вкотре екстаз заміщає делірій
Допоки лунає джаз.
Не завжди покірно, не завжди слухняно
У краплі, що стане колись океаном
Я мовчки зцілю твої стомлені рани,
Що сам тобі і завдав.
Роздягнені словом, врятовані літом
Ми підемо в ліс босоногі, як діти.
Під шурхіт дощу, під звучання трембіти
Себе я тобі віддав.
Подобається стиль написання віршів.
дякую Вам!
