Я розплющив зранку очі.
День новий прийшов.
Темної нема вже ночі.
Час нічний пройшов.
Сонце ясно запалало
В небі голубім,
Світ увесь цей привітало –
Все й усіх на нім,
Промінцями розбудивши
Від нічного сну
Їх, і ними їх укривши
В пору цю яснý.
Гріє їх ласкаве сонце,
Наче вперше. Так,
Дійсність, ява це, не сон це
І не сну це знак.
Сон минув, як і минула
Темноока ніч,
Що неначебто заснула,
Що пішла вже пріч*,
В інший край. В моїм же днина.
Вже її настав
Час. Прийшла її година.
Чую шепіт трав
Тих, що вітер колихає.
Чую спів птахів,
Що красиво так лунає,
Хай він і без слів.
Встала пишная природа,
Що теж в час нічний
Спала, і її урода
Вабить більш. Живий
Я й цьому життю радіє
Серденько моє.
Ясне сонце ніжно гріє
Й щастя в серце ллє.
*Пріч – діал. Геть
Євген Ковальчук, 23. 10. 2021
