Небо блакитне
Та непохитне.
Сонце на ньому горить,
Серденько гріє.
Серце радіє.
Й хочеться ще більше жить.
Серце безкрає
Небо кохає
Й сонце, яке зігріва,
Пестить, леліє
Так, як уміє.
Ллються рікою слова
З уст. На папері
Ними я двері
Враз відмикаю немов
В світ, де існують,
В світ, де панують
Щастя та світла любов.
В нього я входжу.
Їх віднаходжу,
В серце пускаю своє.
Серце приймає
Їх і вже має.
В ньому вони уже є.
Серце тримати
Їх в собі, мати
Буде життя кожну мить,
Доки ритмічно,
Ніби магічно,
В грудях моїх стукотить.
Євген Ковальччук, 22. 10. 2021
