Спогадом лину в те літо,
Там, де пшениця та жито,
Яблунька в тихім садочку,
Вишня вдягнула сорочку.
Тут солов'ї так співають,
В небо лелеки злітають,
Коник своє щось цвіркоче,
Голуб голубці воркоче.
Так спориші ніжать ноги,
Щоб не боялись дороги,
Небо, що впало в криницю,
Ним неможливо напитись.
Хвіртка скрипить чи співає,
Нас тут з доріг виглядає,
З світлими вікнами хата,
Що так всіх вміла чекати.
Котик дрімає під тином,
Кетяги важкі в калини,
Запах навкруг матіоли,
А навкруги видно поле.
Так зігріває цей спомин,
Димом вітає всіх комин,
І горобці тут з під стріхи,
Радість на серці та втіха.
Мить розтривожила душу,
Я зберегти в серці мушу,
Все, що вертає в ту пору:
Поле і сад, клаптик двору.
Хоч би на мить тої днини,
Там де маленька дитина,
Граюся, плачу, співаю...
Там вже нічого немає.
Галина Грицина.
