Про що кричати, а про що мовчати,
Згубивши рештки умиротворІння.
У чому зміст, а де лиш говорільня
У хаосі оскаженілих чатів...
Бо вже не направляє течією
Здоровий глузд, а тільки клави стогін
Несеться звинуваченню навздОгін
Щоб розійтись хоча би нічиєю.
Зриває шкіру, залишає голу
Діткливу душу бурі на поталу.
А крик - то плач, чи то сухе кресало
З якого іскру добуваю болем?
Ось вибило вогонь. Палає чтиво,
Де слово обзивається гаряче.
А от куди із ним іти - не бачу.
Плете лабети балагурня хтива.
У павутину зрощених доменів
Де говорільня прижилася сіра,
Нести зерно, яке бажала б сіять,
Що чорну кішку у кімнату темну.
