Ну, що, моє життя, летиш як птиця,
На мить спинися - перевести б дух,
Ті мрії, що розбились в прах і пух,
Та є ще ті, що все таки ж збулися.
Тепер прийшла непрохана пора,
Є мрія, що зі мною скрізь і всюди,
Одною нею я живу, як і всі люди,
Щоб вороги всі щезли геть до тла.
Хто таке думав, що прийде той час,
Ми мріятимем, щоб спокійно спати,
Бажатимем лиш смерті супостатам,
Які ордою йдуть сюди вбивати нас.
Яке мінливе й дивне ж в нас життя,
Воно так мчить, не стишуючи кроків,
Нам здати б на відмінно всі уроки,
Тоді щоб з чистою душею до Творця.
Але нам тут все ж свій тримати бій,
Стирати до крові ще душу й ноги,
Благати в Бога тої легкої дороги,
Але от хрест нестиме кожен свій.
Галина Грицина.
