Старенька у вікно дивилась,
Задумливо і якось дивно,
Немовби підхопили крила,
Усміхнене мале дівчисько.
Згадалася зненацька юність,
Як ластівка злетіла в небо,
Та вчулися слова матусі,
Стискалося враз серце щемом.
Рідненька, вже пора до тебе?
Здалося й не жила я ніби,
Роки, мов той пташиний щебіт,
Лунав без перешкод й навтіки.
Ти доню зачекай, ще рано,
Діждатися онучка треба,
Закінчиться війна... неждано,
А доля знай, до тебе щедра.
Майстерно передали душевні відчуття старенької. Життєво... 
Дякую Вам за зворушливі життєві роздуми 
