Ой ти осінь, золотиста, з барвінком у змові,
Зберегла, кольори й блискіт в часи вечорові,
Нині й вдень землю чаруєш із сонцем у парі,
А листва бриньчить під вітром, немов на гітарі.
Звуки гучно розносяться вдалину де трави,
Та й вже квіти напівсонні, бо чубляться хмари,
Блискавиця має гонор, час не марнувати,
Гайда чорні у таночку світлом чарувати.
Морга осінь мов на згоду, покропіть землицю,
Із ковша полийте щедро, пробудіть травицю,
Зустрічайте шовковисті, йде бабине літо,
Нехай кожну душу й серце зігріває ніжно.
Тож даруй яскравість, радість панянко барвиста,
На шнурок нехай одягнуть з горобин намисто.
Щоб на згадку, про красуню. В золотій оправі,
Її плащик різнобарвний й черевички славні.
Йде під ручку вона з літом, сонцем усміхнеться,
Вже повсюди злато й срібло тихо розіллється.
Тебе осінь я попрошу, будь завжди красива,
Щоби небо, мирним завжди і я з ним щаслива.
Проведи рукою в далі, віджени негоду,
Не на часі ще морозу, неруш землі вроду.
Не тікай з бабиним літом, нині не до жартів,
Хай тепло балує нас, то ж милі деньки кращі.
27.09.2025 р
