Зненацька затихло море,
Тож місяць приліг на воді,
Яскравий немовби сонце,
Враз світло розсіяв вночі.
Близенько маленька хвилька,
Плескалася мило, смішна,
Відчула блаженства присмак,
Ой як же любила життя!
Зваблива в магічнім сяйві,
Незвична, весела, проста,
Неначе у дивній казці,
Усміхнене щире дитя.
Приємні коштовні миті,
Пові́дала щастя душа,
Емоцій нестримний вирій,
Мов скрипки торкнулась струна.
Отак і витати б разом,
Тяжіння відчули серця,
Мабу́ть, закохатися варто,
Щоб Всесвіт в обіймах вінчав.
Той лагідний доторк шовком,
Спокусливий манить полон...
Чому ж утікала згодом?
І місяця вкрала в зірок...
дуже мило!
Така казковість заворожує! 
Дякую! 
